Таємниця Великого терору
«Вільні вибори» 1937—1938 років. Сучасний контекст
 
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор
 
ЛІОН ФЕЙХТВАНГЕР «СПІВАВ ОСАННУ» СТАЛІНУ. КРЕМЛЬ. 1937 рік
 
МИКОЛА БУХАРІН НА ПРОЦЕСІ НАПЕРЕДОДНІ РОЗСТРІЛУ. 1938 рік
Наприкінці 30-х рр. минулого століття у Радянському Союзі була втілена в життя сталінська модель комунізму. Більшовики завершили свій експеримент і вирішили оголосити на весь світ про перемогу. Міф про побудований соціалізм вимагав конституційного оформлення. У новій, сталінській Конституції СРСР 1936 року і похідній від неї Конституції УРСР 1937 року проголошувався перехід до прямих, рівних і таємних виборів. Перше покоління радянських людей ще пам’ятало такі вибори до Установчих зборів у 1917 році. Із виборами до Верховної Ради СРСР (грудень 1937 року) та Верховної Ради УРСР (червень 1938 року) збігається сплеск політичних репресій, який з легкої руки англійського історика Роберта Конквеста дістав назву Великого терору. Терор породжував страх, а страх забезпечував прогнозований результат навіть при дотриманні демократичної формули виборів. У 2000 році була опублікована моя наукова стаття «Таємниця Тридцять сьомого року (проблема джерел)». У ній обгрунтовувався причинно-наслідковий зв’язок між обома подіями, заснований на аналізі наявних джерел. Викладаючи суть статті в газетному форматі, хочу ознайомити з нею широку громадськість. Тим більше, що президентська кампанія 2004 року несподівано актуалізувала проблему Великого терору.
 
ЕФЕКТ ДЕЖА ВЮ
Спостереження за виборами 2004 року викликали в мене відчуття баченого раніше. Ефект дежа вю грунтувався не на життєвому, а на професійному досвіді. Щоб зробити гарантовані радянськими конституціями вільні вибори пародією на них, використовувалися тактики пряника та батога. Країна була під «ручним» управлінням, і вибори завжди супроводжувалися активізацією патерналістської політики. Щоправда, вожді більше покладалися на батіг. У пострадянські часи колишня компартійно-радянська номенклатура, яка зберегла владу, стала покладатися на пряник. Тактика пряника стала основною через об’єктивні причини. За відсутності диктатури та в умовах входження України в глобальний ринок тактика батога стала для влади або неможливою, або небезпечною. Щоправда, не обійшлося без візантійської «боротьби під килимом», яка привела у шок надто цивілізованих іноземців: доведення до самогубства або вбивство деяких міністрів і банкірів; отруєння кандидата від опозиції; заяви Голови Верховної Ради про небезпеку, що загрожує його сім’ї; показані по телебаченню брикети динаміту, які нібито були вилучені у активістів «Пори»… Вибори 2004 року були вільними без усяких лапок. Людина могла приходити чи не приходити на вибори, обирати чи не обирати рекомендованого владою кандидата. У неї була можливість зупинити свій вибір на кандидаті від опозиції. Команди президента і прем’єр-міністра України не могли дозволити собі відверте глумлення над демократичною формулою виборів. Вони змушені були шахраювати, як наперсточники на вокзалі: маніпулювати зі списками виборців, вкидати в урни додаткові бюлетені, організовувати загони «багатоверстатників», платити дрібні гроші виборцям або їхнім родичам, розпродувати світового значення підприємства, щоб на виручені кошти зробити доплату пенсіонерам тощо. Шахрайство в державних масштабах дало кілька мільйонів голосів кандидату від влади та забезпечило йому перемогу у другому турі. Але не шахрайство розкололо країну майже навпіл.
У статті «Помаранчева революція: між минулим і майбутнім» («День», 2005, № 13) я аналізував політику колишньої компартійно-радянської номенклатури. Та минуле впливає на сьогодення не тільки традиціями та ментальністю номенклатури, що перетворилася в незалежній Україні на «партію влади». Воно залишило свій слід у душі кожного, хто більшу частину свідомого життя прожив при комунізмі. Центр ваги попередньої статті перебував у сьогоденні, тому що в ній досліджувалися дії «партії влади». Центр ваги цієї статті зосереджується на минулому, де треба шукати чинники, які вплинули на поведінку майже половини виборців. Безумовно, вплинуло змагання між двома реальними кандидатами на посаду президента в обіцянках підвищити рівень матеріального добробуту народу. Соціальна програма кандидата від влади виявилася ефективнішою, оскільки він міг не тільки обіцяти, але й здійснювати конкретні заходи. Наприклад, підвищити майже удвоє рівень пенсій на період виборів. Проте поряд із соціальною демагогією і шахраюванням перемогу кандидата від влади в другому турі виборів забезпечив страх населення перед цією владою. Нас накрила хвиля цунамі, що прийшла з минулого. Чому мова заходить про страх, коли навіть у Дніпродзержинську більше нема чекістів? Це — страх людей, які не забули минулого. Це — страх людей, життя яких не поліпшилося за останні півтора десятиліття. Як і раніше, їхні мізерні заробітки залежать від начальників. Як і раніше, вони не можуть об’єднатися в колективи, здатні протистояти працедавцям, тому що профспілки очолюються тими самими начальниками. Як і раніше, вони відрізані від незалежних джерел інформації й не знають своїх прав. Сім десятиліть, які відділяють нас від доби Великого голоду 1932—1933 рр. і Великого терору 1937—1938 рр., — це значний строк. Страх, закладений в гени трьох поколінь радянських людей, відсутній у четвертого, вже пострадянського покоління. Молодь, яка завжди ігнорувала вибори, цього разу стала основною рушійною силою в електоральній боротьбі. Помаранчева революція показала, що влада трималася тільки на інерції страху.
 
ЗАГАДКОВЕ РАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
Вступаючи на посаду, генсеки державної партії мали звичай привертати увагу до себе неочікуваними заявами. Зокрема, Ю.Андропов заявив: «Якщо говорити відверто, ми ще не вивчили потрібною мірою суспільство, в якому живемо і працюємо». Головному чекісту зі стажем не могли не повірити, але суспільствознавці призадумалися: що б це могло означати? Ось і тепер, коли вже відкриті, здавалося б, всі архіви, ми не можемо переконливо відповісти на ключові питання вітчизняної історії. Мова йде не про факти, з цим усе гаразд. Йдеться про інтерпретацію подій і явищ. Ми, наприклад, надрукували багато документів і спогадів про голодомор 1932— 1933 рр., але не можемо переконати міжнародну громадськість у тому, що він є геноцидом. Олії у вогонь додають безвідповідальні твердження про український Голокост. Голокост — це нищення євреїв через те, що вони євреї. Хіба можна повірити, що Кремль знищував українців через те, що вони — українці? Ми знаємо до найдрібніших деталей, як були організовані сталінські злочини, але не знайдемо в архівах документа з відповіддю на просте запитання: чому? Механізми злочинів відомі, тому що виконавці повинні були зрозуміти, чого від них хочуть. Але ніхто з тих, хто віддавав накази, не мав потреби розкривати мотиви своїх дій. Палеонтологи реконструюють за рештками кістяків зовнішній вигляд динозаврів, а комп’ютерні програми допомагають показати тваринний світ мезозою в динаміці та кольорі. Так само історики реконструюють картину минулої епохи, беручи до уваги доступні факти. Результатом стає концепція, здатна відповісти на запитання «чому»? Чим більша відстань у часі відділяє нас від радянської доби, тим переконливішим здається твердження Ю.Андропова про те, що ми не знали суспільства, в якому жили. Я прожив у тому суспільстві 54 роки, з яких 28 вивчав його історію як кандидат, а останні 15 років — як доктор наук. Але колекція наукових ступенів і вчених звань ще нікому не допомогла витягти себе за волосся з багна, в якому перебували суспільствознавці. Допоміг емоційний струс: проблема голодомору, яку почав досліджувати з 1986 року. Мабуть, і досі не подолав усіх стереотипів, які закладалися у свідомість з букваря. Гадаю, однак, що вже маю цілісне уявлення про цивілізаційну конструкцію, яку називали соціалізмом. Таку конструкцію слід було б назвати комуністичним державосуспільством або залишити за нею первинну назву — держава- комуна, яка фігурує у «Квітневих тезах» В.Леніна. Більш ніж піввікове життя всередині держави-комуни допомагає бачити її в динаміці та кольорі.
 
ВЕЛИКИЙ ТЕРОР
Сталінський терор мав превентивний характер: знищувалися або ізолювалися від суспільства ті, хто міг би чинити опір. Одночасно жертви виконували роль «хлопчаків для побиття». Терор вселяв у громадян страх перед державою. За характером масовий терор поділявся на груповий та індивідуалізований. До групового слід віднести розкуркулення, терор голодом в Україні та на Кубані, депортації національних меншин і малочисленних народів. У разі індивідуалізованого терору на кожного репресованого заводилася справа. Найбільшої «масовидності» (неологізм, запропонований В.Леніним) терор набрав у 1937—1938 рр. Органи державної безпеки заарештували в Україні 15 717 осіб у 1936 році, 159 573 — в 1937 році, 106 096 — в 1938 році та 11 744 особи в 1939 році. По СРСР в цілому динаміка арештів була такою самою. У доповіді «Про культ особи Сталіна» на ХХ з’їзді КПРС М.Хрущов вказав, що кількість заарештованих за звинуваченням у контрреволюційних злочинах у 1937 році зросла порівняно з 1936 роком більш ніж у десять разів. Ні західні, ні російські й українські історики не відповіли на просте запитання: чому Тридцять сьомий рік стався в 1937 році? Питання про хронологічну локалізацію єжовщини було поставлене тільки один раз. Видатний російський історик- дисидент М.Гефтер надрукував у «перебудовному» московському журналі «Век ХХ и мир» в 1990 році статтю, в якій були такі рядки: «Я історик, та хіба я можу зрозуміти, чому в 1937 році трапилося те, що трапилося? Я не знаходжу у світовій історії жодного випадку, щоб в момент найвищих успіхів могутньої країни знищувалися мільйони абсолютно лояльних людей! Ні, не разом із супротивниками й лояльні — а тільки лояльні! Що це було?» Якраз тоді я й зацікавився поставленим М.Гефтером запитанням. Розуміючи, що неможливо відповісти на нього, коли перебуваєш усередині проблеми Великого терору, почав шукати пояснення за її межами. Довго шукати не довелось. З’явилася гіпотеза, потім вона почала обростати фактами й перетворилася на концепцію. Тепер я переконаний, що причини єжовщини корінилися у зміні формули виборів у радянські органи влади.
ДАЛІ »»
Гопак як бойове мистецтво
Таємна сила українських патріотів
Таємниця Великого терору
Герої назавжди
СТРАШНА ТАЄМНИЦЯ "ДЕМ'ЯНОВОГО ЛАЗУ"
Секрети валуєвського циркуляра 1863 року
Українофобія як гностична проблема
наверх