Таємна сила українських патріотів
Маловідомі сторінки з історії УВО
Сергій ГУПАЛО, м. Ківерці Волинської обл.
 
Ͳ . 20- ʲ
Українська Військова Організація (УВО) утворилася з числа українських військовиків, що перебували в еміграції на теренах Чехословаччини, Німеччини та інших країн. Перехід до нової форми визвольного руху ініціював колишній командир Осадного Корпусу Січових Стрільців полковник Євген Коновалець. На засіданні «Стрілецької Ради», що відбулося в липні 1920 року в Празі, й утворилася УВО, а сама Рада розформувалася. Ядром цієї потужної таємної організації стали колишні січові стрільці і вояки Армії УНР. Спочатку керівництво організацією здійснювалося зі Львова, пізніше – з Берліна і Женеви, Відня. Крайові команди УВО знаходилися в Гданську, Кролевці та Ужгороді. а Начальна Команда УВО у Львові. Після виїзду Євгена Коновальця за кордон в цьому місті почала діяти Крайова Команда під проводом Андрія Мельника. Основою організованого українського націоналізму, як відомо, крім УВО, були Легія Українських націоналістів в Чехословаччині, Група Української Націоналістичної молоді (м.Прага) та Союз Української Націоналістичної молоді на теренах Західної України. Одначе саме УВО була спроможною вистояти в той непростий час і стати бойовою референтурою ОУН. Славні традиції Української Армії та соборницькі ідеї викликали симпатії в патріотів по обидва боки Збруча.
Діяльність УВО фінансувалася українськими емігрантами з Німеччини, Литви, Америки, а також коштами, здобутими в нападах на польські банки і державні установи. Головним завданням цієї таємної організації було формування скелета нової армії для утворення власного військового фронту (після вишколу членів УВО). Кінцевою метою українські патріоти ставили здобуття шляхом збройного повстання Незалежної соборної української держави. Для утворення УВО величезних зусиль доклали колишні військовики Української Армії Іван Чмола, Роман Дашкевич, полковник Юрій Отмарштейн. Головним комендантом і натхненником УВО став полковник Євген Коновалець. УВО намітила два напрямки дій: активний і пасивний. Останній означав бойкот польської влади. В основі ж активного способу були терор, саботаж, атентанти, «екси» — напади на польські та радянські державні установи, скарбниці, які вважалися надбанням українського народу, а не чужих властей на давніх українських землях. Відразу після утворення УВО члени її проявили себе бойкотуванням загального перепису населення (1921 р.), виборів до польського сейму, набору до польської армії та присяганню на вірність польській державі. І вже в цьому ж, 1921 році, УВО вчинила терористичний акт проти Юзефа Пілсудського, одначе тоді загинув лише воєвода Львова. Відомо, що члени УВО у Варшаві вбили міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. За планом Степана Бендери організовувався замах на волинського воєводу Генрiха Юзевського. Здійснити його доручили луцькому націоналісту Олександру Куцу.
В 20-і роки за кордоном діяли два українські уряди — УНР та ЗУНР, що створювало додаткові проблеми, оскільки підпорядковуватись обом державним політичним центрам було надто складно. Уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем вимагав від УВО проводити діяльність тільки на теренах Галичини, що суперечило програмі цієї організації. Це важливе питання обговорювалося керівництвом УВО на конференції в Оліві біля Данцига в березні 1923 року. Позиція Євгена Петрушевича суперечила соборницькій ідеї Начальної Команди, а тому УВО залишалася самостійно діючою силою. І хоча уряд ЗУНР створив свою військову організацію ЗУНРО (Західно- Українська Народна Революційна організація), проіснувала вона не довго. В той же час підпільна діяльність УВО поширювалася на українських землях, що були під радянською владою. В Києві ефективно діяли легендарні Опока і Андруха, колишні вояки армії УНР. Очолювала УВО Начальна команд, якій підлягали крайові команди. Нижчою ланкою були окружні, повітові, районні на чолі з своїми комендантами. До районної входило кілька сіл. Найнижчою сходинкою УВО були «трійки» або «п’ятірки». В населених пунктах, які мали невелику кількість жителів, УВО намагалася завербувати хоча б одну людину. До кінця 30-х сітка УВО оповила майже всі села і міста Галичини та Волині.
Друковані видання УВО виходили за кордоном. Офіційним органом була «Сурма». Пропаганда ідей української державницької соборності здійснювалася і через відомий націоналістичний друкований орган «Розбудова нації», а також на сторінках молодіжного видання «Юнак». УВО видало і широко розповсюджувало брошури «Нарис націоналізму», «Ревізія ляхів». У 1922 році завдяки керівництву УВО відновився випуск на той час популярного і авторитетного «Літературно-наукового вісника» під редакцією Дмитра Донцова. Через два роки у Львові за фінансової підтримки УВО було засновано газету «Наш час». Ідеал УВО — українська держава, побудована за національним принципом, яка б охоплювала всі етнічні українські землі. Самостійна держава українців мала бути національно-демократичною, капіталістичного типу, як, наприклад, тодішні Чехословаччина, Угорщина, або ж Польща (за конституцією демократична республіка, в якій сейм та сенат — законодавча, а уряд і президент — виконавча влада). Лідер УВО Євген Коновалець і його прихильники на прикладі СРСР бачили, до чого призводить диктатура, тому категорично заперечували однопартійність. Вплив на підрадянські землі з боку УВО був тоді незначний, одначе ця таємна організація українських патріотів і там мала величезний авторитет, як і її керівник, полковник Євген Коновалець. У січні 1929 року в Берліні відбулась маловідома дотепер подія — з’їзд українських офіцерів. Розглядалося питання збройного повстання на українських теренах. У зібранні взяли участь i німецькі офіцери на чолі з генералом Людендорфом. Німці планували забезпечити українських повстанців зброєю та амуніцією, а також командирськими кадрами. Очолити протипольське повстання на етнічних українських землях, що перебували під Польщею, мав цей же генерал Людендорф. Фінансувати акцію планували з Америки коштами отамана Скоропадського. В цьому ж, 1929, році УВО стала бойовою рефентурою ОУН. Організатор ковельського осередку УВО небіж Лесі Українки Юрій Косач стане автором «Плану розбудови національного руху на Волині», де він запише, що після поширення націоналістичної ідеології другим пунктом буде «...розроблювання нац. ідеології і, як її надбудови, соціального питання, активніша боротьба..., де лише виникне для цього потреба». Вище ми вже згадували, що означає для УВО активна боротьба. Товариш Юрія Косача Ілля Куниця згодом, після арешту, зізнається слідству: «Ні ідеологія партій, ні їх діяльність, ні зовнішні форми не відповідають тому стихійному гонові націй, що його започаткувала українська національна революція. У добу нашої державності наші партії думали про людство, про Росію, про всесвітній соціалізм, про класові інтереси та інтернаціональні гасла».
Звичайно, терористичні методи боротьби з польським режимом дуже часто не давали втішні результати. Через десятки літ волинянин, поляк за національністю, вчений зі світовим ім’ям Мечислав Прушинський говоритиме про можливий для українців інший шлях боротьби, посилаючись на роки австрійського поневолення частини Польщі: «Замість саботажу та терору ОУН поляки співпрацювали з австрійською владою, внаслідок чого мали польські університети, польську адміністрацію. могли створювати організації військового характеру, з котрих у 1914 році виникли польські легіони — основа польських збройних сил». Другим фронтом для УВО була боротьба за українські землі на території Радянської України. Членами УВО було здійснено ряд інших, маловідомих актів. З нагоди десятої річниці зайняття польськими військами Львова члени УВО вибивали шиби у радянському консуляті, що розташовувався у цьому місті. Згодом хотіли цю установу висадити у повітря, провели ряд нападів на редакції робітничо-селянських газет. Коли у Львові судили членів УВО, то їхній адвокат Ганкевич заявив суду, що УВО може порозумітися з польською владою і на випадок війни з СРСР організує чотири полки для боротьби з Червоною Армією. На терор у Львові прокомуністична газета «Сила» напише: «...з 17 обвинувачених у Львові 9 звільнили, 7 засудили від 1 до 4 років, одного на смерть, але ніхто не вірить, що смертний вирок буде виконано. Це присуд за бомбові замахи УВО... Нещодавно суд у Львові засудив трьох комуністів за поширення комуністичних летючок до смертної кари». Цікаво, що члени КПЗУ не вважали УВО революційною організацією. На їхню думку, вона була контрреволюційною. Комуністи казали, що терор проти поодиноких осіб (так звані «екси») — зброя нешкідлива, а заподіяні втрати легко поправити, їх сплатить селянин і робітник. Стосунки між націоналістами та комуністами Західної України були вкрай складними і суперечливими. Шлях до Світла і Правди відкрився саме мужнім патріотам УВО, котрі згодом стали в перші ряди ОУН, а досвід цієї таємної організації вельми знадобився як в підпіллі, так і в УПА під час німецько-радянської окупації українських земель.
№131, субота, 23 липня 2005, газета "ДЕНЬ"
Гопак як бойове мистецтво
Таємна сила українських патріотів
Таємниця Великого терору
Герої назавжди
СТРАШНА ТАЄМНИЦЯ "ДЕМ'ЯНОВОГО ЛАЗУ"
Секрети валуєвського циркуляра 1863 року
Українофобія як гностична проблема
наверх